Тема 5. Основи гігієни та виробничої санітарії

 

Урок №23

 

Тема№5:Основи гігієни праці та виробничої санітарії.

Характеристика шкідливих виробничих факторів.

Мета: ознайомити учнів зхарактеристикою шкідливих виробничих факторів.

Наочність: папка по темі з роздатковим матеріалом, підручник з охорони праці.

Хід уроку

1.    Організаційний момент.

1.Перевірити присутність учнів.

2.Перевірити готовність учнів до уроку.

2.    Основні питання для перевірки засвоєного матеріалу:

1.Що означає термін «охорона праці»?

2. Який документ є основним законом, що гарантує право  громадян на безпечні та нешкідливі умови праці?

3.Коли було введено в дію «Закон про ОП»?

4. Які ви знаєте знаки безпеки?

5. Назвіть види інструктажів.

3.    Викладення нового матеріалу (конспект):

 

Поняття про виробничу санітарію та гігієну праці

Під час роботи на працюючих впливають різні шкідливі фактори виробничого середовища. Шкідливі фактори за характером свого впливу поділяються на фізичні, хімічні, біологічні та психофізіологічні(табл. 1).

До фізичних факторів належать параметри повітря в приміщен­ні (температура, вологість, швидкість руху повітря), вібрація, шум, нетоксичний пил, пара, різні види випромінювань, освітленість тощо. До хімічних факторів відносяться токсичні пил, пара і газ. Біологічними факторами вважають вплив мікроорганізмів, бактерій рослин та тварин, що спостерігається під час переробки натуральних волокон, шкіри, хутра.

До психофізіологічних факторів відносяться фізичні та нервово-психічні перевантаження, які пов'язані з тяжкою, монотонною працею. Кожен з цих факторів впливає на організм людини, викликає у ньому функціональні зміни, професійні захворювання або отруєння.

 

 

 

Таблиця 1

ВИДИ ШКІДЛИВИХ ФАКТОРІВ

 

Хімічні	Фізичні	Біологічні	Психофізіологічні
Токсичні	а) параметри	а) мікроорганізми,	фізичні та
пил, пара, газ	повітря у приміщенні: •  температура; •  вологість;	бактерії б) інфекційні захворювання	нервовопсихічні перевантаження, пов'язані з тяжкою,
	• швидкість б) вібрація в) шум г) нетоксичні пил, газ пара д) випромінювання є) освітленість		монотонною працею

Гігієна праці — це наука, що вивчає вплив виробничого процесу та навколишнього середовища на організм працюючих з метою розробки санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних за­ходів, які спрямовані на створення найбільш сприятливих умов праці, забезпечення здоров'я та високого рівня працездатності людини.

Виробнича санітарія — це система організаційних та технічних заходів, які спрямовані на усунення потенційно небезпечних фак­торів і запобігання професійних захворювань та отруєнь.

До організаційних заходів належать:

•  дотримання вимог охорони праці жінок та осіб віком до 18 років;

•  проведення попередніх та періодичних медичних оглядів осіб, які працюють у шкідливих умовах;

•  забезпечення працюючих у шкідливих умовах лікувально-профілактичним обслуговуванням тощо.

Технічні заходи передбачають:

•  систематичне підтримання чистоти у приміщеннях і на робочих місцях;

•  розробку та конструювання обладнання, що вилучає виді­лення пилу, газів та пари, інших шкідливих речовин у виробничих приміщеннях;

•  забезпечення санітарно-гігієнічних вимог до повітря вироб­ничого середовища;

•  улаштування систем вентиляції та кондиціювання робочих місць зі шкідливими умовами праці;

•  забезпечення захисту працюючих від шуму, ультра- та ін­фразвуку, вібрації, різних видів випромінювання.

Таким чином, запобігання професійних захворювань і отруєнь здійснюється через здійснення комплексу організаційних і тех­нічних заходів, які спрямовані на оздоровлення повітряного сере­довища, виконання вимог гігієни та особистої безпеки працюючих.

 

 

4.    Закріплення нового матеріалу.

5.    Домашнє завдання: конспект, підручник з ОП.

 

  Урок №24

 

Тема№5:Основи гігієни праці та виробничої санітарії.

Мікроклімат виробничих приміщень.

Мета: ознайомити учнів змікрокліматом виробничих приміщень.

 Наочність: папка по темі з роздатковим матеріалом, підручник з охорони праці.

Хід уроку

1.    Організаційний момент.

1.Перевірити присутність учнів.

2.Перевірити готовність учнів до уроку.

2.    Основні питання для перевірки засвоєного матеріалу:

1.Що означає термін «охорона праці»?

2. Який документ є основним законом, що гарантує право  громадян на безпечні та нешкідливі умови праці?

3.Коли було введено в дію «Закон про ОП»?

4. Які ви знаєте знаки безпеки?

5. Назвіть види інструктажів.

3.    Викладення нового матеріалу (конспект):

 

Мікроклімат виробничих приміщень

Мікроклімат виробничих приміщень — це метеорологічні умови внутрішнього середовища цих приміщень, які визначаються спіль­ною дією на організм людини температури, вологості, швидкості руху повітря та теплового випромінювання.

Продуктивність праці та самопочуття працюючих залежать від стану довкілля і передусім від змін температури, швидкості руху повітря, атмосферного тиску, теплового випромінювання.

Відповідно до чинних санітарних норм метеорологічні умови робочої зони визначаються на висоті 2 м над рівнем підлоги.

Робоча зона — простір, в якому знаходяться робочі місця по­стійного або тимчасового перебування працівників.

Робоче місце— місце постійного або тимчасового перебування працівника у процесі трудової діяльності.

Оптимальні мікрокліматичні умови— це таке поєднання кіль­кісних показників мікроклімату, які за тривалої і систематичної дії на людину забезпечують збереження нормального теплового стану організму без напруження механізмів терморегуляції. Вони забезпечують почуття теплового комфорту і створюють переду­мови для високого рівня працездатності.

Людина працездатна і добре себе почуває, якщо амплітуда тем­ператури навколишнього повітря — 18-20°С, відносна вологість — 40-60 %, а швидкість руху повітря — 0,1-0,2 м/с.

За високої температури та вологості може трапитися перегрів тіла, навіть тепловий удар.

Тепловий удар може бути викликаний також інфрачервоним випромінюванням прямих сонячних променів. Висока температура у виробничому приміщенні призводить до ін­тенсивного перерозподілу крові від внутрішніх органів до шкіри. Змінюється діяльність серцево-судинної системи, пульс приско­рюється і може досягти 100 ударів на хвилину, що спричинює інтенсивне потовиділення, розширення судин шкіри.

Фізична робота в умовах підвищеної температури призводить до різкого приско­рення серцебиття. Артеріальний тиск падає, дихання прискорюється.

За низької температури може статися переохолодження організ­му, що може призвести до простудного захворювання. В умовах дії низьких температур поверхневі судини м'язів і шкіри рук, ніг, облич­чя звужуються. Це призводить до зниження кровотоку на всіх ді­лянках тіла людини. Підвищується в'язкість крові, що зменшує її приток до переохолодженої поверхні.

Рух повітря здійснює одночасно термічний і механічний вплив. Мінімальна швидкість повітряного потоку, що відчувається лю­диною, — 0,2 м/с.

Показники метеорологічних умов для виробничих приміщень нормовані з урахуванням важкості робіт та інтенсивності виді­лення теплоти обладнанням.

Усі роботи залежно від фізичного навантаження поділяються на 3 категорії: легкі, середньої важкості та важкі.

Легкі фізичні роботи:

•  категорія 1а — роботи, що проводяться сидячи і супровод­жуються незначним фізичним напруженням (окремі професії на підприємствах точного приладе- та машинобудування, на годин­никовому, швейному виробництві, у галузі управління тощо);

•  категорія 1б — роботи, що ведуться сидячи, стоячи або пов'язані з ходінням і супроводжуються незначним фізичним напруженням(окремі професії в поліграфічній промисловості, на підприємст­вах зв'язку, контролери, майстри різних виробництв тощо). Ви­трати енергії при виконанні легких фізичних робіт не перевищу­ють 150 кКал/год.

 

Роботи фізичні середньої важкості:

•   категорія 2а — роботи, пов'язані з постійним ходінням, пе­реміщенням дрібних (до 1кг) виробів у положенні сидячи або стоячи, що вимагають відповідного фізичного напруження (окремі професії у механіко-складальному цеху машинобудівних під­приємств тощо):

•   категорія 26 — роботи, пов'язані з ходінням, переміщенням та перенесенням важких речей (до 10 кг), що вимагають помірного фізичного напруження (окремі професії у механізованих ливарних, прокатних, зварювальних цехах машинобудівних та металургій­них підприємств тощо).

Витрати енергії при виконанні фізичних робіт середньої важ­кості — у межах від 151 до 250 кКал/год.

Важкі фізичні роботи — категорія 3 — роботи, пов'язані з по­стійним перенесенням важких речей (понад 10 кг), такі, що вимагають великих фізичних зусиль (професії у ковальських цехах з ручним

куванням, ливарних цехах з руч­ною набивкою і заливкою опок машинобудівних та металургійних підприємств тощо).

Витрати енергії при виконанні важких фізичних робіт — понад 250 кКал/год.

Заміри показників мікроклімату проводяться на початку, всередині й у кінці холодного і теплого періодів року не менше ніж 3 рази на зміну (на початку, всередині та в кінці).

Температуру, відносну вологість та швидкість руху повітря міряють на висоті 1,0 м від підлоги або робочого майданчика при роботах, що виконуються сидячи, і на висо­ті 1,5 м— при роботах, що вико­нуються стоячи.

Температуру у виробничому приміщенні заміряють ртутним або спиртовим термометром. Для замірів вологості вологості застосовують гігрометри, гігрографи і психрометри.

                                

4.    Закріплення нового матеріалу.

5.    Домашнє завдання: конспект, підручник з ОП.

Урок №25

 

Тема№5:Основи гігієни праці та виробничої санітарії.

Шум та вібрація виробничих приміщень.

Мета: ознайомити учнів зшумом та вібрацією виробничих приміщень.

Наочність: папка по темі з роздатковим матеріалом, підручник з охорони праці.

Хід уроку

1.    Організаційний момент.

1.Перевірити присутність учнів.

2.Перевірити готовність учнів до уроку.

2.    Основні питання для перевірки засвоєного матеріалу:

1.Що означає термін «охорона праці»?

2. Який документ є основним законом, що гарантує право  громадян на безпечні та нешкідливі умови праці?

3.Коли було введено в дію «Закон про ОП»?

4. Які ви знаєте знаки безпеки?

5. Назвіть види інструктажів.

3.    Викладення нового матеріалу (конспект):

 

Шкідливівиробничі фактори та засоби захисту від них

Шум

Шум — це сукупність різних за силою і частотою звуків, що заважають сприйняттю необхідних для людини сигналів. Шум несприятливо впливає на людину і може спричинити хвороб­ливий стан, зокрема глухуватість і глухоту.

Під впливом шуму у людини прискорюється пульс і дихання. Тривалий шум впливаєна центральну нервову та серцево-судинну систему: з'являються симптоми перевтоми, послаблюється увага, підвищується нервова збудливість, знижується працездатність, порушується робота шлунково-кишкового тракту.

За частотою звукові коливання поділяються на три діапазо­ни: інфразвукові з частотою менше 20 Гц, звукові — від 20 до 20000 Гц та ультразвукові — понад 20000 Гц.

Органи слуху людини сприймають звукові коливання в ін­тервалі частоти від 20 до 20 000 Гц та відчувають зміни гучності в 1 дБ. Вухо людини сприймає шум до 130 дБ.

При 150 дБ шум для людини нестерпний.

При 180 дБ настає втома металу, внас­лідок чого із конструкції можуть вискочити заклепки.

Нормою виробничого шуму є рівень звуку до 85 дБ. Рівень шуму до 20 дБ не заважає розбірливості мови. Зі збільшенням рівня шуму до 70 дБ і вище мова стає нерозбірливою.

Шум на виробництві створюють машини, механізми, інстру­менти недосконалої конструкції, зі спрацьованими деталями.

Найефективнішим засобом боротьби з шумом є зниження його в джерелі створення. Для цього шумні технологічні процеси або обладнання замінюють на малошумні. Щоб зменшити шум на виробництві, використовують звуковбирання та звукоізоляцію, ек­ранування і глушителі шуму, індивідуальні засоби захисту від шуму та інше.

Вібрація

Вібрація — це механічні коливання твердих тіл. З фізичної точки зору між шумом і вібрацією принципової відмінності немає, але людина сприймає їх по-різному: вібрація сприймаєть­ся вестибулярним апаратом та дотиком, а шум —органом слуху.

Джерелом вібрації є механічні, пневматичні та електричні інстру­менти ударної або обертальної дії, обладнання, яке встановлено без достатньої амортизації та віброізоляції, а також транспортні та сільськогосподарські машини.

Вібрація буває загальна і місцева. За характером впливу на організм загальна вібрація передається на все тіло людини, а місцева — на руки працюючого.

Місцева вібрація викликає погіршення кровопостачання окре­мих органів, при загальній вібрації порушується діяльність серця та центральної нервової системи.

У разі довготривалої та інтенсивної дії вібрації може виникну­ти тяжке захворювання — вібраційна хвороба.

Дія вібрації залежить від її частоти. Вібрація з частотою 6 Гц є резонансною для всього організму.

Людина при цьому відчуває качку, що діє на вестибулярний апарат і центральну нервову систему. За тривалої дії вібрації такої частоти може виникнути захворювання, що має назву «мор­ської хвороби».

Резонансна частота дляорганів черевної полості (шлунок, пе­чінка та ін.) дорівнює 7 Гц, для голови — 17—27 Гц. У зв'язку з цим коливання з частотою 5—8 Гц викликає почуття вібрації внутрішніх органів; 17—25 Гц — відчуття вібрації в зубах; 40 Гц — відчуття вібрації в стопах.

Заходи боротьби з вібрацією поділяють на колективні та інди­відуальні.

Колективні методи— це методи зниження вібрації через вплив на джерело збудження і методи зниження вібрації на шляху її поширення.

Індивідуальними заходамиборотьби з вібрацією вважають використання віброзахисного взуття, прокла­док, рукавиць. Засоби індивідуального захисту від вібрації:

•   спеціальне віброзахисне взуття;

•   рукавиці з м'якими надолонниками;

•   пружнодемпфіруючі прокладки та пластини для обхвату вібруючих рукояток та деталей.

Засоби, що використовуються під час реалізації вищезгаданих методів віброзахисту, поділяються на:

•   огороджувальні (захисні);

•   віброізоляційні;

•   віброгасильні й вібропоглинаючі;

•   засоби автоматичного контролю, сигналізації та дистанцій­ного керування;

•        позначення вібруючих поверхонь знаком, або фарбою.
Захисні засоби запобігають доступу людини до ділянок, де дієвібрація.

Конструктивно вони можуть бути зроблені у вигляді ґратчастих, сітчастих та непрозорих перешкод з металу, деревини тощо. Віброізоляція зменшує рівні вібрації, що передаються від джерела на тіло працюючого.

Віброізоляція здійснюється уведенням між джерелом вібрації та працюючим проміжного пружного зв'язку, наприклад, фундамент машин, збудований на пружних прокладках.

Вібропоглинання—це перетворення енергії механічних ко­ливань (вібрації) в інші види енергії (теплову).Вібропоглинання може бути здійснене використанням конст­руктивних матеріалів зі значним внутрішнім тертям, нанесеннямна поверхню виробу шару пружнов'язких матеріалів, що маютьзначне внутрішнє тертя.

 

 

4.    Закріплення нового матеріалу.

5.    Домашнє завдання: конспект, підручник з ОП.

 

Урок №26

 

Тема№5:Основи гігієни праці та виробничої санітарії.

Освітлення виробничих приміщень.

Мета: ознайомити учнів зосвітленням виробничих приміщень.

Наочність: папка по темі з роздатковим матеріалом, підручник з охорони праці.

Хід уроку

1.    Організаційний момент.

1.Перевірити присутність учнів.

2.Перевірити готовність учнів до уроку.

2.    Основні питання для перевірки засвоєного матеріалу:

1.Що означає термін «охорона праці»?

2. Який документ є основним законом, що гарантує право  громадян на безпечні та нешкідливі умови праці?

3.Коли було введено в дію «Закон про ОП»?

4. Які ви знаєте знаки безпеки?

5. Назвіть види інструктажів.

3.    Викладення нового матеріалу (конспект):

Види освітлення.Природне освітлення.

Штучне освітлення: робоче та аварійне

Зір дає людині майже 90 % інформації про довкілля. Недостатність освітлення призводить до втоми не тільки органів зору, а й орга­нізму людини в цілому, підвищується травмонебезпека. Надто яскраве світло осліпляє.

Залежно від джерела світла виробниче освітлення може бути трьох видів: природне, що створюється безпосередньо сонцем; штучне, що здійснюється електричними лампами; змішане, що створюється одночасно природним та штучним освітленням.

За функціональним призначенням штучне освітлення буває:

•   робоче;

•   аварійне;

•   евакуаційне;

•   охоронне;

•   чергове.

Робоче освітленняобов'язкове в усіх приміщеннях для забез­печення нормальної роботи, проходу людей та руху транспорту. Аварійне освітлення призначене для продовження роботи під час раптового вимкнення робочого освітлення. При цьому норма освітленості повинна складати 5 % від робочого освітлення, але не менше 2 лк всередині приміщень і не менше 1 лк — на тери­торії підприємства.

Аварійне освітленнявикористовується у випадках, коли рап­тове вимикання робочого освітлення може призвести до вибуху, пожежі, тривалого порушення роботи таких об'єктів, як елект­ростанція, установка водопостачання тощо. Для аварійного ос­вітлення необхідно застосовувати тільки лампи розжарювання та люмінесцентні лампи.

Евакуаційне освітленняпризначене для евакуації людей з приміщень у разі аварій. Розташовують евакуаційне освітлення у місцях, що небезпечні для проходу людей, на сходах.

Світильники аварійного освітлення для продовження роботи приєднують до незалежного джерела енергії, світильники для ева­куації людей — до мережі, незалежної від робочого освітлення.

Охоронне освітленнявикористовується охоронним підрозділом на об'єктах у разі відсутності природного освітлення.

Чергове освітленняпризначене для роботи у вихідні, святкові дні та нічні години.

Правила експлуатації освітлення

Штучне та природне освітлення може бути ефективним тільки за старанного обслуговування всього обладнання.

 Внаслідок трива­лої експлуатації світловий потік ламп розжарювання зменшується на 10-15 %, а люмінесцентних ламп — на 20-25 %.

Очищення скла світлових прорізів має проводитися не рідше 2 рази на рік у приміщеннях з незначним виділенням пилу і не рідше 4 разів на рік при значному виділенні пилу; для світиль­ників — 4-12 разів на рік (залежно від характеру запиленості виробничого приміщення).

Світильники загального та місцевого освітлення, що знахо­дяться на відстані 2,5 м від рівня підлоги, повинні мати напругу не вище 42 В.

У разі проведення слюсарно-монтажних робіт, технічного обслуговування та ремонту машин, автомобілів, іншого обладнання необхідно користуватися переносними джерелами світла (ручними світильниками) з напругою не вище 42 В.

Якщо роботи відбуваються в особливо небезпечних умовах (резервуари, канави, криниці тощо), напруга світильників не по­винна перевищувати 12 В.

Під час експлуатації освітлювальної установки необхідно пе­ріодично перевіряти:

•   стан ізоляції проводів (не менше 1 разу на 6 місяців);

•   рівень освітленості в контрольних точках виробничого при­міщення (не менше 1 разу на рік після чергової чистки світильників і заміни згорілих ламп).

Основний прилад вимірювання освітленості — люксметр.

 

4.    Закріплення нового матеріалу.

5.    Домашнє завдання: конспект, підручник з ОП.